Вкрай авторитетний, схвалений критиками та аудиторіями різних міст Z-Band Ігоря Закуса (у складі самого Закуса (бас), Дмитра Бобіна Александрова (сакс), Володимира Шабалтаса (гітара), Родіона Іванова (клавішні) та Олександра Лебеденка (барабани)) у рамках рекламної акції часопису Український Тиждень відвідає Одесу та Дніпропетровськ. (Раніше з подібною програмою банда грала у Львові та Харкові).
Одеса: 9 вересня (Одеська філармонія, 19:00)
Дніпропетровськ: 17 вересня (театр ім. Горького)
Відтоді, як Дмитро ‘Бобін’ Александров придбав бас-кларнет наприкінці минулого року, він докорінно поміняв свої погляди на музику. Пішов навіть не у бік Еріка Долфі (якого дуже любить), а просто радикально європеїзувався. Його новий напів-фрі-джаз європейського характеру вже можна було почути у травні на відкритій сцені під назвою UpSide3 у рамках київського форуму книговидавців.
Тепер аналогічний матеріал записується на студії Kaska (що на вулиці Боричів Тік), де заправляє відомий перкусист Анатолій Шмаргун. Так що:
Александров (сопрано-сакс, бас-кларнет), Денис Дудко (контрабас), Олег Марков (барабани).
Сам Дмитро називає матеріал “непричесаним”, а це - дуже рідкісно для української музики від гравців цієї ліги. Денис Дудко тихенько “зрадив” свій Океан Ельзи та повернувся до контрабасу, а 17-річний барабанщик Марков виявився більш ніж “у матеріалі”.
Наразі невідомо, під якою саме назвою вийде диск тріо: буде це UpSide3 чи СхідSide. Музканти натхненно переймаються виключно музикою, а не назвими та іншою “літературою”.
UPD: окей, давайте будемо чесними. Хайрам помер не від самого раку, а від банального передозуваня наркотиками: його організм, знесилений лікуванням раку (до речі, дуже ефективним), не витримав чергової дози. на сайті jazzhouse.org так, прямим текстом, і написано. “Diagnosed with throat cancer in 2007, Bullock seemed to have beaten the disease, but he could not overcome the effects of a decades-long substance-abuse problem.” і напевне, не варто (та навіть неетично) збивати з пантелику народ… (ще…)
Легендарна компанія Moog нещодавно презентувала нову сенсаційну гітару The Paul Vo Collector Edition. За останній місяць це була найобговорюваніша новина серед музікантів та любителів технологій. “Це не гітарний синтезатор, це не MIDI, не процесор з ефектами - це звук струн”, - каже демонстраційне відео. Без сторонніх примочок гітара здатна підтримувати фантастичний сустейн, “гратися” з флажолетами, має функцію приглушених срун… Поєднавши кілька цікавих технічни досигнень та довівши їх до перфектного балансу, бренд, знаний як виробник клавішних інструментів, створив таке чудотєхнікі. Нижче - офіційна презентація, де Лу Рід, Вернон Рейд та ще куписько відомих гітаристів тестують інструмент з відпавшими щелепами. (Мабуть наш Олександр Нестеров збожеволів би, якби за його життя з’явилася така гітара.)
Одиз з навідоміших у світі скандинавських джазменів — піаніст Осбьйорн Свенссон — загинув 14 червня. Музикант пошкодився та затонув під час занурення неподалік Сткгольма. Свенссон займвся дайвінгом під наглядом інструктора, тож, що і яким чином насправді трапилося, поки що не дуже зрозуміло. Музикантові було лише 44, і ця новина, природно, шокувала джазовий світ.
1995 і 96-го Свенссон визнавався джазменом року у Швеції. А починаючи з 99-го почав виходити на міжнародну сцену. Він був одним з перших музикантіх, які пізніше проторували стежку скандинавському джазу за межі лише свого культурного простору. Іншими словами, він та його яскраве тріо e.s.t. (Esbjörn Svensson Trio) були одними з перших, завдяки кому у світі розпочалася мода на скандинавський джаз.
новина поцуплена з порталу AllAboutJazz,
за вчасну “наводку” дякуємо Тетяні Балакірській
вебсайт e.s.t.
- Ты даже не представляешь, как мне сейчас хочется поиграть джаз. Любой. Хоть на шару.
- На шару? Ха-ха…
- Не цепляйся к словам. Прикинь, как “часто” я последнее время играю подобное — с моим-то графиком…
- Попса совсем достала?
- Да нет. Это же классная работа. Я говорю о том, что безумно хочется играть джаз. Короче, на — посмотри на мою новую гитарку.
Мабуть якось це неправильно — “репортувати” про концерт з кінця. Але якщо починати з початку, то доведеться хрюкнуть про те, що київська публіка переситилася розмаїттям культурно-мистецького бєспрєдєла різного штибу та ґатунку. На Володимира Шабалтаса і його банду головорізів людей вже не вистачило. Такої низької відвідуваності концертів проект JazzКоло за 14 місяців існування не бачив. Втім, тепер про хороше. Хороше — це Шабалтас та його музика. Гітарист, рівних якому, у певному сенсі, в нашій країні немає.
Дмитро ‘Бобін’ Александров (бас-кларнет, сакс), Денис Дудко (контрабас) та Олег Марков (барабас) у рамках Форуму видавців у Києві з новою фрі-джазовою програмою.
цього разу засновники легендарної групи СхідSide Дмитро ‘Бобін’ Александров та Денис Дудко (наразі - басист групи Океан Ельзи) та найперспективніший молодий барабанщик країни Олег Марков заграють щось вільне, нове та незвичне на київському Форумі Видавців “Книга - це зброя”. Хеппенінґ відбуватиметься 25 травня з 19:00 до 20:30 у дворі галереї Лавра (перед виступом Кому Вниз, якщо це когось обходить).
25 травня, неділя
початок: 19:00
головна сцена Форуму видавців у дворі галереї “Лавра”
вхід - вільний
склад: Володимир Шабалтас (гiт), Деннiс Аду (труба), Дмитро ‘Бобін’ Александров (сакс, бас-кларнет), Родiон Iванов (клв), Iгор Закус (бас), Олександр Лебеденко (брб)
дехто міг чути подібну програму в клубі Арена, коли там проводив концерти Олексій Коган, дехто навіть більшість композицій міг знати давно (декотрим з них - понад 7 років), але тепер це звучить геть інакше: у Шабалтаса нині дещо інше бачення власної “кислятини”… до того ж, Бобін гратиме ще й на бас-кларнеті.
upd: Лаконічний та зрозумілий репортаж про VSH із клубу Арена можна подивитися на сайті JazzClub
IAJE (International Association for Jazz Education) - найбільша у світі джазова спільнота, організатор “найбільшого у світі джазового збіговиська”, нещодавно повідомила про своє банкрутство. Іншими словами, this parrot is dead, як кажуть англійці.
Асоціація IAJE не робила комерційних фестивалів: вона щороку проводила безпрецедентні конференції, де люди навчалися, обмінювалися досвідом, ідеями, де на кілька днів збиралися джазові люди з різних сфер діяльності та з усіх континентів. Щовечора учасники мали змогу почути купу зіркових виступів (що окремим пунктом покатить за повноцінний, незлецький фестиваль). Асоціація протрималася рівно 40 років… Щорічний форум заявляв про 10-20 тисяч учасників.
Після гучного закриття авангардового манхеттенського клубу Tonic (рік тому), у джазовому світі це - найсумніша новина оснаннього часу.
– в.криштофович-молодший
PS: Менше з тим, в українських музикантів лишаєтьться ще чимало можлвостей заявити про себе в світі. Знали б мови та не були б лінивими…
PPS: За усю історію IAJE, лише автор цих рядків був єдиним офіційно акредитованим представником з України [січень 2007-го року]. Окей, нас було двоє: великий і могутній Говард Мендел допоміг акредитувати - у вкрай авантюрний спосіб - Аль Пиру. Двоє… - за 40 років. Якщо хтось знає інших українців (за паспортом) на IAJE, хай скаже (якщо не ліньки).
————————————————————————– офіційна заява президента IAJE Чака Оуена:
Dear IAJE Family,
It is with a great sense of loss that I inform you that despite drastic efforts to cut expenses and raise emergency funds, the IAJE Board has voted to file for bankruptcy under Chapter 7 of the Federal Bankruptcy Law. I want to thank profusely those who responded with their generous donations and offers of assistance following my last communication. While over 250 individuals contributed just over $12,000, this, along with the many other efforts and contributions of IAJE staff, Board members, and association partners, was simply not enough to address the accumulated debt of the organization or its urgent need for cash relief. і так далі…
Як це не оптимістично звучить, але молодші зроблять те, чого не судилося старшим… Не велика таємниця, що в українському джазі є значні провалля або ж, як то кажуть, “білі плями в освіті”. Нашому джазові бракує певної безперервності розвитку, що має бути у кожному повноцінному культурному явищі. Йдеться про безперервність не лише історичну (тут нас потріпало по повній суто об’єктивно), а й про стилістичні пробіли.
Ті, хто починав грати джаз 20-40 років тому, мали швидше “інтуїтивні” різновиди освіти та розуміння жанрів. Звісно, творчо “вижили” ті, в кого інтуїція та “нюх” були кращими від інших. І хай вони ображаються, але переважна кількість тих поодиноких дисків та явищ сьогодні має не стільки естетичну, скільки “бібліографічно-ностальгічну” цінність. І, можливо, не дуже етично виглядатиме порівняння тих джазменів із сьогоднішніми - зі значно кращою школою та майже безмежним доступом до інформації - але така вже правда. Нові покоління не лише почали розробляти та освоювати сучасні напрямки, що були відсутні на нашій сцені ще років 10 тому. Дехто укріплює цю стіну українсього джазу, підкладаючи в неї цеглини, яких так довго бракувало.
цю версію “Jaco Blues” ви теж не придбаєте на DVD від ДжазКола (це найтепрший концерт проекту), а “смажать” вони тут добряче. enjoy
[у разі, якщо ваш браузер не бачить відео на цій сторінці, скористайтеся зовнішньою ссилкою на youtube нижче]
Сьогодні, 9 квітня, київська музична спільнота ховала Анатолія Плотнікова (на прізвисько Don Bass). Відомий басист, композитор і аранжувальник пішов з життя 7 квітня після довгої боротьби з важкою хворобою.
Цей прекрасний музкант, скромна, тиха, глибока людина - Анатолій свою кар’єру в Києві почав у Радіобенді Олександра Фокіна, після чого переграв мало не з усіма київськими джазменами. Останній час працював у групі Таїсії Повалій. Робив аранжування багатьом українським виконавцям і лишив по собі єдиний сольний альбом Don Bass Jazz Club.
Також він виступав звукорежисером кількох українських джазових альбомів, серед яких диски Наталії Лебедєвої ‘Paints’, Ігоря Закуса ‘Zakus Was Here’. Анатолій користувався заслуженим авторитетом і великою повагою серед своїх колег.
Нещодавно Київ відвідав вкрай цікавий дует duo runedako: це Рут Невілл (Ruth Neville) та Деніел Коппельман (Daniel Koppelman). Вони - подружжя, обидва мають докторський ступінь та поєднують викладання із живими виступами.
Ден і Рут оприсутнилися у київській консерваторії з “комплексною” програмою під кодовою назвою “Від класики до джазу” зусиллями програми Фулбрайт та Національної Музичної Академії ім. Чайковського. Дует вже понад два місяці мешкає в Одесі, де викладає пофесор Коппельман за науковим обміном Fulbright Program. Звідти їх і висмикнули на пару днів задля концерту та двох лекцій 3 та 4 квітня у Києві.
Оскільки автор цих рядків мав певний стосунок до івенту, з етичних міркувань облишимо оцінки як концерту, так і діяльності функціонерів київської консерваторії (втім, катання роздовбаних та нових роялів по сцені у антракті концерту могло потішити тих, хто лишився в залі - кумедний досвід і смішний перфоманс;)).
Власне, сам концерт навмисне вийшов дуже різноплановим: від їхнього Гершвіна до нашої Кармелли Цепколенко, від академічної квазі-романтики до авангардних електроакустичних вишукувань. Інструментарій: два рояля (і часто один рояль у чотири руки), лептоп, міді-контролер…
Уся ця програма була однозначно не для тих, кого цікавить виключно “джазовий” джаз, а для бажаючих розширювати світогляд, збагачувати свою музичну ерудицію та виховувати більш нетрадиційні смаки. Особисто мені найбільше сподобалася сольна композиція Дена “Quintuple Escapement” - сучасна електронна п’єса, де Коппельман над своїми міді-клавішами з кампутіром поводиться радше як диригент, аніж як повноцінний виконавець. На мій захват щодо композиції сам Ден зауважив: “Ну, дуже радий, що вона тобі полюбилася. Прекрасно розумію, що це зовсім не для загальної аудиторії. Я її виконую скоріше для самого себе”. Через 5 хвилин його дружина і партнер по сцені тихенько каже, що їй (якщо чесно) найбільше подобається саме ця композиція.
Але найцікавішим таки можна назвати два семінара Деніела Коппельмана. Хоча вони стосувалися виключно історії музики США ХХ-ХХІ століть, лекції значно розсувають обрії та уможливлюють новий кут погляду на музику вцілому — без усіляких стилістичних прив’язок. Зауважу, що тут йдеться не про питання смаку або актуальності, а про суто науковий, методичний погляд на розвиток американської музики в історичній ретроспективі.
– вячек криштофович-мол.
нижче — перелік музикантів, про яких йшлося на семінарах. дуже рекомендовано для вивчення… (ще…)
це може буде розцінено як щось не дуже “легальне”… але коли ми голодні, та ще й в інтернеті, то для нас головне — інформація. розумію, що у сьогоднішніх студентів-музикантів є багато чого корисного в комп’ютері, але це теж може згодитися.
з невеличкою допомогою друзів знайшовся незлецький ресурс, де можна знайти купу корисного: ріал-буки із джазовими стандартами, сольна джазова гітара, латина, старий блюз, Гершвін, Жобім, Хендрикс і т. п. Варто подивитися хоча б задля загальної освіти: http://f-59.mylivepage.ru/page/1
дещо сумбурна, але правдива недорецензія на концерт тріо Наталії Лебедєвої в Українському Домі, написана вночі після та дещо відредагована згодом. мовою оригіналу.
текст: Лео Зеліг
Трио Натальи Лебедевой с Артемом Менделенко: я был уверен, что это будет качественно, я надеялся, что это будет классно… Тра-ля-ля, пардон, становлюсь предсказуемым, но против исторической правды не попрешь.
1. Ігор Снісаренко виклав у себе на сайті live.kiev.ua вибрані фото з концерту Наталії Лебедєвої, який багатьом здався екстраординарним. Поки вони не з’явилися в нашій фотогалереї, насолоджуйтеся live.kiev.ua
2. У київському джазовому комьюніті на livejournal, власне, є певні імпресії про якість концерту. обережно: забагато літер та емоцій. (У відредагованому, скороченому та більш цензурному вигляді це “словоізвєрженіє” невдовзі оприлюдниться і на нашому сайті.)
3. А головне, музиканти, нарешті, заговорять. Криштофович-молодший почав розв’язувати язики учасникам тріо Н. Лебедєвої. На черзі — інші учасники ДжазКола з усім розмаїттям їхніх авторських проектів та доречних і недоречних думок. Адже, наша мета - це інтерактивне спілкування з висловлюваннями різних думок та розширенням світоглядів.
Вже готовий та дещо відредагований матеріал недавнього концерту українсько-польського квартету Віталія Іванова, який хлопці відіграли в рамках проекту Jazz-Коло. Власне, під час наступної акції Джаз-Кола - 25 березня - і презентуватимуть компакт і DVD ‘Returning’.
дещо суб’єктивний текст про цей концерт можна прочитати тут.
Так само, тоді ж, презентуватимуть новий студійний альбом Тріо Наталії Лебедєвої. Цей диск не є частиною нашого проекту, але ж саме в рамках Джаз-Кола саме це тріо і почне свій виступ в Українському Домі о 19-ї годині.
Z-Band Ігоря Закуса під егідою журналу “Український Тиждень” виступить у львовському ТЮЗі.
початок - 19:00
– спеціальний івент: МАЙСТЕР-КЛАС учасників Z-Band. Кращі джазмени України - Дмитро ‘Бобін’ Александров, Володимир Шабалтас, Родіон Іванов, Ігор Закус та Олександр Лебеденко - почнуть розповідати, як робити музику та грати на інструментах о 14-й годині.
14 березня аналогічну акцію бенд проведе у Харкові…
Ура. На нашій сторінці “Бачити і Чути” з’явилася підбірка деяких аудіо так відео, що демонструють роботу Джаз-Кола у 2007-му році в усій його красі та розмаїтті. Якщо облишити жарти, то на наша присутність на сайті YouTube є найбільшою та найвичерпнішою відео-презентацією українського джазу в інтернеті. Це не тому що ми крутіші за всіх, а тому що решти наших там вкрай мало. Якщо комусь подібний розвиток подій здається неправильним, ми пропонуємо усім незгодним зафлудити ю-тьюб українським джазом. Він - наш джаз - від цього тільки виграє.
25 березня Jazz-Коло офіційно видає запис програми Квартету Віталія Іванова ‘Returning’ (CD/DVD).
Вталій Іванов іноді здається людиною вкрай відстороненою та інтровертною. Він дещо уособлює поняття “відчуженість”. Й іноді, як і у багатьох музикантів, його музика часто схожа на те, якою людиною він є у житті. Три роки тому Віталік поїхав мешкати до Кракова і відтоді його на рідній київській сцені навряд чи хто бачив. А прихильників у Іванова тут багацько. Набралося на цілий Український Дім. Частково київський камбек українсько-польського квартету Віталія викликав неабиякий ажіотаж також і через частинку слова “польський” (а то ми не знаємо псигологію нашої публіки), хоча жодного з трьох польських учасників колективу у нас не знали…
текст: Вячек Криштофович-мол., спеціально для ДжазКола
Відтоді, як колишній київський саксофоніст Віталій Іванов переїхав жити до Кракова, українська публіка майже не бачила його на сцені. Втім, тут у нього лишилося чимало справжніх прихильників. Але попри те, що Іванов обрав кар’єру польського джазмена (що саме по собі дає вже немало у світі джазу), Віталій вважає себе українським музикантом. А окрім власних п’єс та стандартів, він також виконує музику своїх українських друзів.